Історія військового взуття
Як уже було відзначено, «локомотивом» розвитку спеціалізованої взуття довгий час служив аж ніяк не ринок, а потреби воїнів, які згодом переросли в професійних військових. В цьому немає нічого дивного, так як классове розшарування суспільства породило нерівноправність, яке визначило «військову стезю» як найбільш вигідний і швидкий шлях досягнення верхівки влади. Крім того, серед служивих було чимало багатих людей, які, на відміну від селянства і ремісництва, могли дозволити собі виготовлення взуття на замовлення.
Історію військового взуття, мабуть, слід починати з Римської імперії, яка простягалася на величезні відстані, а добре взута армія не мала проблем з багатокілометровими маршами по пересіченій місцевості. Римляни, використовуючи ремені і сталеві і бронзові цвяхи, перетворили витончені грецькі сандалі в військове взуття. Черевики шнуровались до верху гомілки, зміцнювалися шкіряними вставками, по різних комбінаціях елементів визначалося звання і класове походження військового. Гай Цезар Германік отримав своє друге ім’я «Калігула» через носіння в ранньому дитинстві чобітків, що нагадують армійські калігі – солдатського взуття, добре пристосованої для тривалих переходів з шипами на підошві, сандалій з довгими ременями до середини гомілки. Від слова «Каліга» походить і давньоруський вираз «каліки перехожі», як про людей, що носять підв’язані сандалі. Римське військове взуття визначило характер спеціального взуття відразу на кілька століть вперед.
В середні віки кардинально змінився костюм воїна. На зміну шкіряних убрань прийшли металеві лати. Взуття лицарського обладунку нерідко мала довгий носок. Носаки сабатонів (латне взуття) були гострими і довгими, дуже великі часто робили зйомними. Їх химерні форми залежали від специфічної моди того періоду. Такий загострений латний носок призначався тільки для використання верхи на коні і не давав лицарю втратити стремено в бою, а також дозволяв наносити смертельні удари ногами. Знімалися шкарпетки, коли вершник бажав спішитися, особливо якщо їх форма загиналася до низу.
Перші панцерні сабатони з’явилися в Італії в середині XIV століття і складалися з 4-5 сегментів, а по формі копіювали тодішнє взуття, тобто мали короткий гострий носок. У XV столітті в міланських і готичних обладунках сабатони робилися з довгим гострим носком, який для ходьби відстібався. На противагу їм сабатони Максиміліанівських обладунків копіювали тодішню моду на взуття і робилися широкими і тупими, їх за це називали «ведмежі лапи». Пізніші сабатони робилися з круглим або злегка загостреним носком, і теж не довгі. Вийшли з ужитку разом з наголенникамі в другій половині XVI століття. Пізніше після виходу з моди ці сабатони і взуття були прозвані «качиними лапами».
Під час англійської громадянської війни солдатам видавали відразу по три пари черевиків або ботильйони для почергової зміни після кожного маршу. Туфлі з пряжками використовувалися З 1660 по 1800 рік, а ботильйони – чоботи з високою халявою для кінноти – з XVIII століття до Першої світової війни.
В кінці наполеонівських війн британська армія стала оснащуватися черевиками на шнурівці, які повністю замінили старе взуття з пряжками. Черевики були названі в честь прусського маршала Блюхера, який брав участь в битві при Ватерлоо. Згідно з легендою, солдати армії Блюхера носили чоботи з відкритою шнурівкою. «Блюхерс» залишалися у використанні протягом усього XIX століття і використовувалися в багатьох війнах: Кримській війні (1853-1856), першої англо-зулуською (1879) і першої англо-бурської війни (1880-1881).
У війні 1812 року стрілецькі підрозділи армії США були оснащені чобітьми з натуральної телячої шкіри. З 1820-х років стали випускатися чоботи з високою халявою. Під час Першої світової війни британськими, американськими, французькими і бельгійськими силами використовувався так званий «траншейний черевик» з товстої шкіри і на товстій підошві, виготовлені спеціально для поганих умов окопної війни.
Починаючи з 1940 року, в армії США з’явилася потреба в десантних черевиках через створення військово-повітряного десанту. Були проаналізовані вже існуючі моделі подібного взуття: німецькі стрибкові черевики на шнурівці з гумовою підошвою і ті, що використовувалися американськими пожежними (на їх черевику був ремінь з пряжкою для фіксації щиколотки).
З січня 1941 по липень 1942 проходили випробування, в ході яких черевики ще зазнали деяких змін. Остаточний варіант був схвалений в серпні 1942 під назвою «черевики десантні стрибкові» або «Corcoran Field II» в честь їх першого підрядника фірми Corcoran Stoughton, MA. Роком заснування компанії прийнято вважати 1941 рік початку випробування цих черевиків на службі в армії.
Перші загальновійськові черевики американської армії офіційно звані «Boots, Combat Service» були введені в 1943 році під час Другої світової війни.
Це були модифіковані військові черевики з цільного шматка шкіри з високою манжетою, що затягується ременями, каблук і підошва виготовлялися з синтетичної гуми.
У 1957 році армія США почала перехід на лаковані чорні черевики, який завершився лише в кінці в’єтнамської війни. В ході цієї ж війни були введені і «джангли» – черевики для носіння в тропічних умовах. Обидві моделі мали прямі формовані підошви. Чорні черевики (вже без лакованого покриття) продовжували носити і після В’єтнаму.
У 2002 році армія США перейшла на нові черевики з грубої шкіри, звані «Army Combat Boot». У комплект до черевиків стали входити шкарпетки з вологовідводною системою.
На Русі першої масової військової взуттям вважаються звичайні личаки. Більш багаті воїни могли дозволити собі придбати шкіряні чуни або поршні.
З середини XVI століття за Івана IV Грозного з’явився зачаток російської регулярної армії – стрілецький полк в три тисячі чоловік. Чотирнадцять стрілецьких полків мали однакові за кроєм, але різні за кольором каптани і чоботи.
В епоху Петра I солдати отримали тупоносі черевики з пряжками, кавалерія – чоботи з розтрубами. З 1778 фельдмаршал Потьомкін почав масштабну військову реформу. На догоду практичності зникли багато атрибутів одягу, чоботи укоротилися, стали м’якшими і зручнішими.
Наступні російські самодержці поступово замінювали армійське взуття: Павло I ввів виробництво лакованих чобіт з високими халявами, Олександр I скасував лакові чоботи і туфлі, і ввів юхтові чоботи висотою до коліна, Микола I – скасував юхтові чоботи і ввів короткі чобітки, поверх яких надягали чорні суконні штиблети на п’яти-шести ґудзиках. Олександр II знову повернув до армії чоботи з онучами.
У період Першої світової війни, російська армія була взута в чоботи і короткі черевики з обмотками.
Початок XX століття було ознаменовано індустріалізацією і поступових зміною традиційного порядку використання взуття в арміях усього світу. Масове виробництво гуми і поступове впровадження кожзамів планомірно витісняло шкіряне взуття. Звичні фасони: черевики та чоботи виготовлялися вже з інших матеріалів.
У 1935 році І. В. Плотніков розробив технологію виготовлення чобіт на основі багатошарової бавовняної тканини, обробленої плівкотвірними речовинами. Їх вдалося застосувати під час Радянсько-фінської війни, по закінченню якої взуття були визнані непридатними – матеріал тріскався і ламався на морозі, слабо тримав тепло, у багатьох солдатів від хімічних реагентів траплялася екзема. Однак уже на початку Великої вітчизняної війни гостро постало питання постачання військових взуттям. Саме тоді і стали в нагоді знання і технології, розроблені Плотніковим. Масове виробництво чобіт почалося на заводі «Іскож» (Кіровський завод) з перших букв якого і пішла назва «кирза».
З тих пір СРСР, а тепер – Російська Федерація є найбільшим в світі виробником кирзи за технологією Плотникова, яка залишилася незмінною з 1941 року. Близько 85% сучасного виробництва кирзи призначено для виготовлення армійського взуття (чобіт і черевик). Крім кирзи у виробництві армійського взуття застосовується юхта. Велика частина чобіт є комбінованою: 15% (нижня частина, в тому числі носок) виготовляється з юфти, інша частина (в тому числі халяву) – з кирзи. Всього до теперішнього часу вироблено близько 150 мільйонів пар кирзових взуття.
Перехід з кирзових чобіт на армійські черевики з високою шнурівкою вже відбувся в Україні. Це сталося значно швидше, ніж очікувалось, адже військовий конфлікт 2014 року прискорив всі процеси і реформу армії України.
